2019.03.14 (7)

Волонтерка з Таїланду

Є два типи волонтерів: одні успішно проводять час, інші зазнають поразки. Від чого це залежить? Найперше, від ставлення до всіх зовнішніх чинників. Хтось, поїхавши у складну незвичну країну, з радістю реагує і на холодну воду, відсутність світла, екзотичну гостру їжу, малярію чи некомфорт. Якщо місцеві це переживають і щасливі, то чому я не можу? Мені це теж підходить. Так рік свого життя із задоволенням проводять для служіння іншим, займаючись різноманітною соціальною, освітньою, культурно-просвітницькою діяльністю. Інші ж ніяк не погодяться: як це можна їсти? як тут можна жити? як так можна говорити? чому так реагують? Що за безпорядки? Та хіба реально цю мову вивчити? Чому я маю робити те, що мені не подобається?… Із таким підходом усе перетворюється в непідйомний тягар і будь-яка робота не приносить задоволення. Для себе я винесла один урок: треба любити те, що тобі доручили, адже воно потрібне комусь, навіть якщо важко виконати. Це один із принципів волонтера. У Таїланді треба стати тайкою чи тайцем, в Африці – африканцем, в Індії – індійцем, ну а в Україні – українцем. Наша волонтерка Валерія уже добре звиклася до тайської культури і там, у Таїланді активно “рекламує” Україну серед школярів та молоді. Тому, найближчим часом, чекаємо хвилю волонтерів із Таїланду.  
thai2

Вечори Таїланду у Вінниці

Волонтерське життя у кожного проходить по-особливому, але для кожного залишає особливий відбиток на все життя. Справжній волонтер – це волонтер для душі. Самі того не помічаючи, ми вносим зміни у життя людей, що нас оточують і змінюємося самі. Наша волонтерка Фіо проводить в чудовий час у Вінниці, де для вихованців дитячого будинку “Гніздечко” влаштувала вечори знайомства із загадковим Таїландом. Для нас він справді загадковий, і ми раді, що через молодіжна програму маємо можливість через живих представників дізнаватися про культури світу. Особливо для дітей, які через різні причини не мають змоги побувати за кордоном, справжнє свято – зустрічі із тайською волонтеркою. На цих вечорах вона ділиться частиною своєї душі і любові, презентуючи кухню, проводячи майстер-класи і просто спілкуючись із молоддю.
1 тренінг Львів (16)

Перший тренінг волонтерів 2019

З 28 по 31 січня у місті Львів пройшло тренування для майбутніх волонтерів. За декілька днів ми стали як одна велика сім’я, яку об’єднує бажання змінити щось у своєму житті та у житті інших. Молоді, які вже їздили волонтерами ділилися своїм досвідом та презентували країни, в яких вони були. Протягом тижня майбутні волонтери прослухали курс mind-лекцій, працювали у команді, як єдине ціле під час mind ігор, будували піраміду з довгострокових цілей та цілей на найближчий час враховуючи пріоритетність, вчились як стати справжнім волонтером, вирішували різної складності проблеми, спілкувались, веселились, знайомились і просто мріяли. Рік, який стане для тебе найбомбезнішим, найцікавішим, найяскравішим роком, чекає саме на тебе.
GYF_kyiv_18 (8)

Фестиваль волонтерів Global Youth Fest ’18

13 грудня 2018 року у Києві пройшов Фестиваль волонтерів Global Youth Fest’18. Цей захід об’єднав українських студентів, які завдяки різним волонтерським програмам рік свого життя провели у країнах Африки, Південної та Північної Америки, Європи та Азії. Наші волонтерські програми спрямовані на формування молодих людей як освічених, всебічно розвинених, відповідальних громадян і патріотів України, які виховують у собі внутрішню силу долати складні обставини та не поступатися своїм цілям. Рік життя в іншій країні допомагає загартувати дух, навчитися знаходити шляхи вирішення будь-яких питань, формує гуманістичні цінності та патріотичні почуття, адже волонтери займаються промоцією України у світі. Повернувшись додому, вони продовжують займати активну громадську позицію, бо саме ми – молодь, змінюємо Україну для майбутнього. У програму Фестивалю, організованого волонтерами Goodnews corps, включена також прес-конференція “Проблеми еміграції української молоді” та виставка культур народів світу, в яких взяли участь представники ВНЗ, ЗМІ, депутати, громади, ряд посольств та культурних центрів. Метою Фестивалю була популяризація волонтерства в Україні на підтримку соціальної хвилі проти еміграції українців під гаслом #back2Ukraine. Ми досягли своєї цілі, фестивалем зацікавилися чимало телеканалів та друкованих видань, а також навчальні заклади, молодіжні та культурні центри. Копітка робота волонтерів не пройшла даремно, ми пишаємося досягнутими результатами і продовжуємо нашу діяльність
FB_IMG_15228148713771922

Меленчук Ольга, волонтер в Японії у 2018 році

Історія кожного волонтера неповторна і незабутня, тому ми продовжуємо ділитися їхнім досвідом і переживаннями. Найкращим моїм другом завжди залишався тато. Коли мені було важко і сумно, він підтримував. Тому я могла посміхатися. Кожного дня він дарував мені радість. Ми багато часу проводили разом. Весь свій вільний час я просиджувала вдома. З інтернету зацікавилася Південною Кореєю. Пізніше дізналася, що моя подруга їде саме в цю країну за волонтеркою програмою Goodnews corps. Я і сама загорілося бажанням. На мій день народження я познайомилася із представниками молодіжної організації. Після того поїхала разом з ними на табір, це було здорово. А через тиждень нам повідомили, що у тата – рак. Це було якимсь шоком, краще б ця хвороба була в мене, а не в нього. Як я зможу жити без свого тата? Я покинула ідею про волонтерство і хотіла з ним проводити більше часу. Та через півроку я переїхала в Київ. Тато проводжав мене на поїзд, він просто хотів, щоб я була щасливою, де б я не знаходилась. Він обов’язково мене захистить. Кожного дня ми зідзвонювались, а я ділилась новинами… Через п’ять місяців мені повідомили: тата не стало. А в мене одне питання стояло перед очима “Чому саме він?” Після його смерті я дуже замкнулась від усіх, навіть почала ненавидіти людей, а коли вже стало зовсім нестерпно, мене все-таки всадили поспілкуватися. Тоді мені сказали: “Якщо в домі сталася пожежа, це ж не означає, що ти ніколи більше не будеш користуватися сірниками. А якщо трапилась повінь, хіба ти перестанеш користуватися водою?” Мені потрібні були зміни, я поїхала волонтеркою в Японію, не знаю, чому саме в цю країну. З’являлося багато труднощів. Я вчилася нормально спілкуватися з людьми, не засуджувати їх, як я робила це раніше. Мені дали багато радості, але я не цінувала всього. Одного разу ми з волонтерами виступали у будинку для пристарілих. До мене прийшло усвідомлення, що мого тата більше немає, немає ніде… Я плакала від безвиході. Уперше в Японії я розказала про свій тягар керівнику програми. Він сказав: “Не борися одна. Не озирайся назад. Ти сама не можеш вирішити цю проблему чи щось змінити. Рухайся вперед, викинувши все, хоча це так важко”. Ця розмова дала мені дещо зрозуміти: те, що було раніше, не повинно заважати жити далі. Я почала насолоджуватися кожним днем. Тато говорив: “Не важливо, де ти і з ким, головне, щоб ти була щасливою” Тепер я ціную кожен день. Намагаюсь не озиратися назад. Так, я щаслива. Завдяки молодіжній програмі і людям, які мене оточують, моє життя набуло смислу. Я більше не рвуся до спогадів, я дивлюся вперед. І щастя виявилося набагато ближчим і доступнішим, аніж я собі його уявляла. Ця програма стала для мене дуже значимою. Важливо, щоб у складний момент поряд був той, хто викине свої інтереси і зробить все, щоб повернути тобі щастя. Так ми вчимося жити для інших, для цього маємо багато прикладів.

Палке серце Америки – а що ви знаєте про Мексику?

Унікальна земля, що подарувала світу текілу, перець чилі, кукурудзу та нескінченні серіали… Знайомтеся, пікантна та дивовижна Мексика – держава з давньою історією та традиціями, які приховують в собі безліч цікавих фактів.Пропонуємо вам добірку речей, які вас дійсно здивують.
  1. Увесь світ думає що Мексика – це повна назва цієї держави, але мало хто знає, що офіційна назва — Сполучені Штати Мексики.
  2. Які у вас виникають асоціації зі словом «піраміда»? Звичайно, перше, що спадає на думку – це «Єгипет» та «фараони». А чи знали ви, що найбільшою пірамідою в світі, за даними Книги рекордів Гіннеса, єВелика піраміда Чолула, що знаходиться в Мексиці. Вона є найбільшим пам’ятником з коли-небудь збудованих впродовж світової історії.
  3. Частина Мексики, відома як півострів Юкатан, описується ще з часів конкісти. Іспанець запитав у індіанця, як називають це місце, і почув відповідь – «Юкатан». Але він поняття не мав, що тубілець відповів йому всього лиш: «Я вас не розумію». Ось так цікаво іноді закінчуються мовні непорозуміння!
  4. Найбільш споживаний напій мексиканцями – … ні, не текіла. Це кока-кола. В Мексиці газовані напої є частиною національного культу.
  5. Щорічно ацтеки приносили в жертву 1% свого населення– це близько 250 тисяч чоловік.6. У Мексиці художники можуть платити податки своїми творами. Для цього тут діє унікальна програма Pago en Especie (“оплата натурою”). Вона була введена  наприкінці 1950-х років, щоб захистити тих, хто творить у сфері образотворчого мистецтва, від переслідувань податківців, в тому числі врятувати від боргової в’язниці. Цікава та гуманна практика, правда ж?
  6. Мексика – єдина країна Латинської Америки, якій вдалося провести Олімпійські ігри (1968 року).
  7. Чихуахуа – найменша собака в світі, названа на честь мексиканського штату Чіуауа. Так, це маленьке та миле створіння прийшло до нас саме з Мексики.
  8. Кого не спитай, будь-хто скаже, що офіційна мова Мексики – іспанська. І це буде правдою лише частково. Хоча іспанська мова – найпоширеніша в країні, це не єдина офіційна мова. З тих самих пір, як уряд ухвалив Закон про мовні права, понад 60 місцевих говірок були визнані в якості офіційних.
  9. Вільям Генрі Гаррісон відомий в Америці своїм жахливо коротким терміном перебування на посаді президента. Дев’ятий президент США впав з пневмонією на день інавгурації і помер всього через місяць. Але навіть правління цього нещасного американця тривало довше, ніж служба 34-го президента Мексики. Педро Хосе Домінго був президентом країни не менше 15 хвилин, але і не більше години. Ось такі історичні перипетії трапляються іноді!
Звісно, про палку перлину Латинської Америки – Мексику, можна говорити ще дуже довго. Та тепер, ми знаємо, що окрім величезної кількості культурних та природних пам’яток ця країна може похвалитись унікальними фактами з своєї історії та побуту. Казково! Ми будемо знайомити вас із різними країнами світу. А ви обирайте самі, яку хотіли б вибрати для подорожей разом із волонтерською програмою Goodnews corps  
thailand5

Марія Чоповська. Про волонтерське життя у Таїланді.

Не так просто бути справжнім волонтером, одне точно – після волонтерства ми вже не ті, що були раніше. За один рік (осінь 2017- осінь 2018) дуже багато всього сталося. Ніколи раніше я не була в Таїланді, тому спочатку мені все здавалося дивним. До від’їзду ми пройшли тренування, з якого мені запам’ яталося: у будь-якій ситуації можемо навчитись чомусь новому, – тому ми і поїхали, щоб усьому навчитися і стати кращими волонтерами, готовими до будь-якої роботи. Але згодом виникло багато труднощів, з’явилася втома – і ми ви кинулися з голови те все тренування, яке проходили. Ми там безпомічні: мови не знаємо, культура вражає. Виявляється, я ще нічого не знаю ні про себе, ні про життя вцілому. Близько півроку я просто виконувала роботу: будь-яка реакція була написана на моєму обличчі. Тайці стриманіші від нас, але нас вчили відкрито спілкуватися, як у сім’ї. Це буддистська країна, тому нам, із християнським світоглядом і мораллю, складно було зжитися із місцевим населенням. Для мене волонтерство здавалося просто пригодою. Насправді, ми їдемо волонтерами, щоб навчитися новому і змінювати нашу країну. Наше життя було дуже активним: підготовка до молодіжного табору, Міжнародний табір, тренування волонтерів, відправлення їх за кордон – і так увесь рік. Нові волонтери з наснагою працювали. А я в Україні ніколи не хотіла займати активну позицію і брати на себе відповідальність. Але тільки так ми можемо щось змінювати. Розуміючи, що ми нічим не кращі від інших, ми не можемо загорится перед ними, навпаки, у комусь побачити своє відображення. Деякий час я все сприймала негативно. Коли мій погляд змінився, я полюбила все: надзвичайно гостру їжу, людей, з якими раніше сварилася, складну для вивчення мову…
40033230_2121152901293396_689505013088649216_o

Андрій Непийвода, волонтер у Таїланді 2017-2018 рр.

Стисло і лаконічно про найважливіше із волонтерства. За час перебування у Таїланді я став дуже популярним. Ми приїхали якраз у час будівництва молодіжного центру. Це було дуже складно. Коли вам щось важко, треба про це говорити, але я ніколи не вмів показувати того, що є глибоко всередині. Виникало багато ситуацій, які підштовхували спілкуватися у нашому колективі. Люди збоку дивилися на мене, як на божевільного, тільки мені самому здавалося, що я нормальний. У Таїланді я багато в чому себе побачив. Помимо волонтерської роботи це також стало цінним досвідом для життя. Ніколи ми не можемо чомусь навчитися від інших, якщо вважаємо себе кращими. У нас, волонтерів, там був чудовий керівник, який проводив з нами багато часу і передавав нам мудрість.
1528083571971

Марія із країни “сходу сонця”. Свіжі враження

Марія Кіяєва. Волонтерка в Японії 2017-2018, нещодавно повернулася в Україну і ділиться ще свіжими враженнями від перебування у “країні сходу сонця”.
Я була волонтером в Японії, на найтеплішому острові, на якому взимку +4° та влітку +43°. Наша команда дуже багато подорожувала, тому я відвідала більш ніж 16 міст. В Японії керівники організації стали моїми другими батьками. Я для них також стала ніби донькою, адже вони давали мені все найкраще, піклувалися про те, щоб моє життя в Японії було цікавим і корисним. Під час своєї волонтерської діяльності ми знайомилися з різними людьми і запрошували відвідати різні заходи від нашої організації. У свій вільний час я навіть навчилася грати на піаніно. Ми багато подорожували з волонтерами. Відвідали такі міста як Осака, Нара, Кіото. Нара – це єдине місто в Японії, де можна погладити оленів, і я так про це мріяла. Під час подорожей на моєму шляху виникали різні труднощі, але завдяки їм ми могли більше спілкуватися з командою. Ми навіть подорожували автостопом. Хоча було дуже спекотно, але весело. У місті, де я жила, в нашій організації ми були одними з небагатьох молодих, тому на різних заходах мені довелося танцювати, хоча я взагалі не вмію це робити. Але так сталося, що серед волонтерів не виявилося танцюристів, тому мені було не так прикро. Через танці я зрозуміла одну важливу річ – не можна покладатися тільки на власні сили. Я думала, що досягла успіху у танці завдяки тому, що багато працювала над цим. Але сталося так, що я пошкодила коліно під час репетиції. У таких ситуаціях розумієш, що власні сили не спрацьовують а успіх не залежить виключно від тебе. Кожного року в Південній Кореї проходить World Camp, на який мені пощастило поїхати. Але це сталося не відразу і не так просто, як хотілося мені. Через свою європейську зовнішність я не могла потрапити до складу японської танцювальної команди для виступу на фестивалі. Я дуже сильно виділялася. Це стало приводом для моїх переживань, адже я мріяла потрапити на World Camp. Але я вдячна моїм керівникам. Так я вже казала, вони дбали про мене, як про рідну, і цього разу вони підтримали мене і подарували поїздку в Корею. Під час мого волонтерства було багато різних моментів: і сумних і щасливих. Але я зрозуміла одне, що не варто бути самовпевненою людиною, а також необхідно дякувати за все тим, хто подбав про тебе, радіти тому, що маєш і насолоджуватися життям саме там і в той час, де ти знаходишся.
1528083571971

Марія Кіяєва. Приємні і складні моменти волонтерського життя.

Доброго дня. Мене звати Маша. Цього року я була волонтеркою в Японії. Хочу вам розповісти, які зміни відбулися у мені через волонтерську програму Good News Corps. Коли мені було 15 років, я пішла від сім’ї і почала жити окремо. У мене була хороша робота, я була моделлю і вчителем мистецтв. У грошах я знала недостатку. Спочатку було важко, але з 16 років я непогано заробляла і мала визнання від інших людей. Але, як виявилося, я була досить дивною людиною: я настільки не хотіла витрачати час на прибирання що одягала пакетики на тарілки, щоб їх не мити потім, а прибирати квартиру і готувати їсти приїжджала раз в тиждень моя бабуся. Я думала, в принципі, у мене було успішне життя з багатьма впливовими знайомими. Але всередині я була самотньою. Була якась порожнеча і мені не хотілося прокидатися вранці, тому що я не розуміла заради чого це все. Пора було щось змінити в моєму житті. У той час на роботі я познайомилася з дівчиною, яка їздила волонтером в Африку. Вона розповіла про те, що повернулася з Африки іншою людиною. Тоді я подумала: може це саме те, що мені потрібно? Через деякий час я поїхала волонтером в Японію. Не знаю як так вийшло, але ми з Японією дуже схожі. Хоча це дуже розвинена країна і багато хто мріє жити в Японії, але люди там мало спілкуються один з одним і вважають за краще жити на самоті. Зовсім як я. В Японії не дуже люблять гостей, а якщо вони все ж приходять, то не прийнято залишатися в гостях більше двох годин. Так і я весь вільний час проводила, наприклад, читаючи книгу наодинці. Я думала, що мені не складно буде жити в іншій країні волонтером, оскільки до цього вже жила самостійним життям і нафантазувала, що все буде легко і просто. Перший тиждень в Японії я намагалася показати себе з кращого боку, тому робила все, що мені доручали і старанно вчила мову. Через півтора тижні зрозуміла, що більше не можу так. Мої сили, на які я покладалася, закінчилися. Було видно, що люди навколо мене зближувалися, а я залишалася самотньою, як і в Україні. Ніхто зі мною не сварився, але також ніхто і не подружився. Мене почало дратувати все навколо: як вони спілкуються до півночі, як розмовляють, дратувало навіть їхнє дихання, коли вони були поруч. Я просто чекала, поки закінчиться день. Так минуло 2 місяці. Одного разу, на черговому спілкуванні волонтерів я висловила всі свої невдоволення і скарги відповідальній за нашу українську групу. У відповідь я почула: «Ти – егоїстка! Поки ти будеш жити тільки для себе, то ніколи нічого не зміниться». Хоча я старанно намагалася робити все як волонтерка, але це не приносило щастя ні мені, ні іншим. Люди навколо відчували мою зверхність над ними. Її слова мене глибоко зворушили, бо до сих пір мені ніколи не говорили подібного, поскільки я жила одна. Слова відповідальної звучали в моїй голові. Уперше я замислилася і отетеріла від того, що я справжня егоїстка, я – егоїстка». Але чому? Не могла сама цього розуміти. Тому підійшла до неї ще раз поговорити. Вона розповіла мені свою історію і сказала, що добре розуміє мене, бо раніше була такою ж закритою до людей. Але волонтером бути, залишаючись егоїстом – неможливо, адже жити волонтером – це жити для інших. Слухаючи її, я почала розуміти, що ніколи не цікавилася життям інших, що досі жила тільки своїм настроєм і хотіла, щоб усе було по-моєму. Після цього випадку я думала, що мене будуть засуджувати і більше ніхто не захоче зі мною дружити. Але побачила зворотнє: ніхто не засуджує, навпаки, всі один одного підтримують і ставляться з розумінням, тому що кожен бачив в іншому себе. Я зрозуміла, що почути критику у свою адресу – це зовсім не погано. Після такого відвертого спілкування ми стали дуже близькими. Життя в колективі волонтерів викрило в мені багато недоліків, про які я раніше не підозрювала, тому що не стикалася з людьми і не могла знати, що в мені не так. Поступово я навчилася відвертому спілкуванню, дякувати людям за те, що вони мені кажуть правду. Ще навчилася не засуджувати людей за їх недоліки. Коли я побачила себе справжню, то що можу говорити про інших? Ви знаєте, після цього моє життя стало іншим, цікавим. Я зовсім по-новому почала займатися волонтерською діяльністю. Побачила, що мені дуже подобається працювати з дітьми, і могла знайти до них підхід. У той час із задоволенням вчила їх українській та англійській мовам. Проводячи виставки культур та фестивалі по університетах, я була щасливою представляти культуру нашої країни. А тепер, після повернення, у мене з’явилася мрія – працювати надалі з дітьми в Україні і навчати їх японській мові. І найважливіше, я зрозуміла через цю поїздку волонтером, що людині необхідний соціум і потрібен друг, який завжди скаже правду.

Поради від волонтерки із Таїланду, як навчитися їздити на велосипеді взаємин із людьми

Добрий день! Мене звати Аліна. Я була короткочасним волонтером за програмою Goodnews corps в Таїланді протягом 11 місяців. Мені 24 роки і моє тайське ім’я – Looktarn. Ви вмієте їздити на велосипеді? Хотіла б розповісти, як я навчилась їздити на велосипеді у взаєминах з людьми. Але для початку розкажу вам трішки про себе. ● Я перфекціоніст, тому ненавиджу помилятися, і не люблю людей навколо, які це роблять. Все, що я роблю, повинно бути ідеальним. І якщо люди навколо мене не роблять всього ідеально, я заношу їх в своєрідний ”чорний список». Звичайно ж не з першої помилки, але здебільшого вони туди потрапляють. Таким людям я більш ніколи не довіряю нічого важливого. В командній роботі я завжди беру на себе лідерську позицію, щоб бути впевненою в результаті і якщо будуть командні помилки, обов’язково намагаюсь виправити їх. ● Я закінчила магістратуру за спеціальністю «Математика. Інформатика. Адміністратор комп’ютерних систем» НПУ імені М. П. Драгоманова 3 роки тому. За весь час навчання ніколи не отримувала навіть оцінки «B», тільки «А», тому вважала себе достатньо розумною. ● Мені приносить задоволеня працювати окремо від усіх, адже тоді я можу виконати роботу ідеально. Таким чином можу бути впевнена в успіху моєї роботи і не доведеться турбуватись про дурні помилки інших людей. ● Я увесь час все детально планую, щоб моє життя було впорядкованим. Для мене важливо точно знати і розуміти, що буде далі. ● До того ж, я завжди жила, як кімнатна рослина, в достатньо хороших умовах. Мої рідні завжди піклувались про мене. Вони кожного разу допомогали та підтримували мене, коли я цього потребувала. Мені ніколи не доводилось просити їх про допомогу, тому що вони робили це автоматично. ● 5 років тому моя сестра поїхала в Замбію в якості волонтера за програмою Goodnews corps. Вона сказала мені:«Goodnews corps – це тренування для життя». В той момент я подумала: «Я – кімнатна рослина, що не придатна для життя в суспільстві. Мені потрібно отримати це тренування». ● Таїланд … ось тут я зіштовхнулась з усім, що мені було не до вподоби! Я не розуміла, як мене занесло в це місце. ● Дуже дивна їжа, з неймовірно різким та дивним запахом. Вся їжа була настільки гостра, що я просто плакала під час кожного прийому їжі. ● Кожного разу я мусила звертатись за допомогою, тому що нічого там не знала. Та ще й не могла розмовляти тайською… це було так важко. Країна, в якій я опинилася, повністю відрізнялася від звичного мені місця. ● Там я не могла нічого планувати, адже люди, що мене оточували, ніколи не складали планів. Я не знала, де я буду знаходитись через 2 години. І ніхто цього не знав. ● Вислови, які я більше всього ненавиділа в Таїланді і не розуміла їх змісту: 1. ไม่เป็นไร (Не бери в голову!) – Чому ніхто ні про що не турбується ? 2. ไปไหน (Куди йдеш?) – Чому ви намагаєтесь контролювати моє життя? (Це вже на даний час я вже гарно розумію зміст та використання цих висловів у Таїланді, і сама частенько використовую їх у спілкуванні з друзями). ● У будь-якому випадку, дивлячись на всі ці пункти, я зрозуміла: «Мене ніхто не розуміє». Ніхто ніколи навіть не намагається зрозуміти мене. А це означає, що про мене ніхто не турбується. Я закрила своє серце перед Таїландом і просто жила очікуванням повернення додому. Я не відчувала себе там щасливою. Тому я вирішила поговорити з директором організації. Він сказав мені: «Щастя не залежить від місця, де ти знаходишся. Щастя залежить від твого серця. Ти закрила своє серце, тому і не можеш почуватися тут щасливою. Думаєш, що ти – краща від усіх. Але в тебе не вийде бути ідеальною. Ти хочеш бути ідеальною, щоб не показувати свої помилки оточуюченню. Але краще помилятися і мати багато друзів, ніж бути ідеальною і залишатись самотньою». Також він розповів одну історію про катання на велосипеді. Коли вчимося їздити на велосипеді, ми багато падаємо, от при падінні необхідно одразу піднятися і спробувати ще раз. Це єдиний спосіб навчитися кататись на велосипеді. Те ж саме у стосунках із людьми. Я, після декількох невдалих спроб, приймаю рішення ходити пішки замість ще раз спробувати. Набагато легше залишатися в самотності, ніж продовжувати будувати відносини. Директор сказав мені: «Звичайно, ти можеш йти пішки! Але подумай про те, як далеко ти зможеш зайти та наскільки швидко втомишся. На велосипеді ти зможеш швидко та зручно подорожувати на великі відстані». ● Я зрозуміла: «Я дуже помилялась!» Я не могла стати щасливою не через людей чи обставини, а через те, що закрила своє серце. ● Я ніколи не сумнівалась у своїх думках і вважала, що завжди маю рацію. Це було моєю найбільшою помилкою! ● До того ж, я ніколи нікого не просила про допомогу, оскільки ідеальні люди цього не потребуть. Але я не ідеальна! Ідеальних людей не існує! ● Зараз я усвідомила, що Таїланд … був найкращим місцем для мене! І я провела найдорогоцінніші 11 місяців у такому місці. За цей час я дізналася про себе багато нового. Коли я одна, тоді не можу бути щасливою. Щодня я багато помиляюся, тому потрібно отримати допомогу від оточення! ● Навіть сьогодні я продовжую вчитись, як просити та отримувати поміч від інших, і як їздити на велосипеді взаємин. Сподіваюсь, що ви всі допоможете мені в цьому. І маю надію, що всі ви приєднаєтесь до програми Goodnews corps, і навчитесь їздити на такому ж велосипеді, як я.
burundi4

Із життя волонтерів у Бурунді

Мене звати Ліза, але в Африці я отримала друге ім’я Rukundo (Любов). В Бурунді я лише декілька місяців, але складається враження, що я тут вже декілька років. Кожен день проходить насичено, переповнений різноманітними подіями. Безліч разів місцеві запрошували нас в гості і щедро пригощали різними традиційними стравами, говорячи, що їх дім – це наш дім. Іноді я почуваюсь дуже незручно перед ними, адже ці люди мене зовсім не знають, і бачили лише один раз. До того ж, я зовсім нічим не можу віддячити їм за теплоту сердець. Але недивлячись ні на що, африканці радісно зустрічають нас, піклуються і міцно потискають руку, що є своєріним знаком вдячності того, що ми відвідали їхню оселю. Протягом тривалого часу ми проводили табори для студентів, де викладали українську мову, вивчали африканські акапели. Також відбулась зустріч з міністром юстиції з пропозицією проводити тренінги і лекції на тему “Становлення особистості” для ув’язнених, які незабаром мають вийти на волю… Прочитавши наш лист, міністр була приголомшена нашим проханням про проведення тренінгів та лекцій у в’язниці, оскільки сама довгий час обдумувала варіанти навчання ув’язнених не повторювати ті ж самі помилки і не повертатись у тюрму знову і знову. Для реалізації задуму не було ані коштів, ані вчителів, котрі б могли навчити цього. Тому вона була дуже щасливою познайомитись з нами, і дала не тільки дозвіл на проведення наших тренінгів та лекцій, а ще й підписала офіційний меморандум. Кожного ранку ми зустрічаємось з директрами різних компаній, розповідаємо про нашу організацію та просимо про співпрацю і підтримку наших заходів. Минулого тижня в одному місті ми проводили семінар, де я отримала змогу прочитати лекцію англійською мовою. Також організували та провели 3-денний табір для дітей, де зібралось близько 400 учасників. Це був неймовірний табір з незабутніми учасниками! Зараз ми готуємось до величезного заходу для представників компаній, які увесь час нас підтримували матеріально, щоб показати, як вони допомогли нам підтримати місцевих. Африканці незвичайно відкриті люди, які живуть як одне ціле, ділячись труднощами, смутком, радощами. Я щаслива бути зараз саме тут, в Бурунді!
photo_2018-06-21_20-39-26 - копия - копия

Цікава несподіванка

Навіть у Бурунді троє українців можуть зустрітися, двоє з них – Сергій і Ліза, волонтери із України. Українка-бурундійка їх прийняла як рідних. От що б вам хотілося скуштувати, якби ви вже 7 місяців їли африканську квасолю і безліч екзотичних фруктів? Ну звичайно, картопельку з котлетками і борщик! Серед африканської спеки це справжній сюрприз, але таке трапляється – зустріти земляків.
photo_2018-07-07_16-36-05 - копия

Волонтери проводять дитячі табори

Волонтери проводять дитячі табори, які користуються популярністю. Несподівано на один із таких таборів прийшло 400 дітей на три дні. “Вони майже нас з’їли”. А ще проводять академію російської мови, різні майстер-класи, спортивні змагання. Періодично готують звітні заходи про свою діяльність, запрошують людей різного рангу. Неоціненний досвід на все життя, чим би далі вони не займалися.
photo_2018-06-13_12-40-16 - копия

Волонтери в Бурунді

Цього року дуже активну діяльність проводять наші волонтери в Бурунді. Там наша молодіжна організація заключила меморандум із Міністерством юстиції і почали читати лекції із відновлення особистості у тюрмах. А оскільки до в’язнівне хочеться приходити з порожніми руками, тому волонтери кожного ранку зустрічаються із директорами різних фірм, щоб отримати підтримку, і ці з розумінням підтримують. Наші волонтери також читають лекції англійською мовою. Нещодавно пройшла конференція під патронатом Міністерства юстиції, і в цьому активно допомагають волонтери.
photo_2018-04-02_20-15-08 - копия

Як там поживають наші волонтери в Африці?

Як там поживають наші волонтери в Африці? Ліза в Бурунді просто “кайфує”. Волонтерське життя саме для мене, постійна зайнятість – саме те, що треба. Через 7 місяців я отримала ім’я на кірунді – Рукундо, тобто Любов. Приємно отримати місцеве ім’я, значить, уже стала рідною для бурундців. Тут люди живуть як і всюди, ну хіба що немає бутиків, гіпермаркетів, якоїсь їжі, світлофорів чи ще чогось. Але і без цього прекрасно обходяться, зате тут люди як одне ціле і живеться їм простіше.

Освітня діяльність

У країні перебування волонтери проводять майстер-класи з різних дисциплін: мови, інформатика, музика, спорт, кулінарія, малювання тощо. Сьогодні для майбутніх поколінь особливо актуально вивчати англійську мову. Починати слід змалку, інакше буде пізно. Але багато дітей, особливо у Африці, через складні обставини, не мають такої можливості. Тут стають в пригоді волонтери Goodnews corps. Вони навчають дітлахів основам англійської мови через пісеньки, ігри, вікторини, загадки. А взамін отримують позитивні емоції та радість. Волонтери набувають досвіду роботи з дітьми, збагачуються новими якостями характеру, що допомагає в майбутньому швидше і легше звикати до нових умов праці, з розумінням ставитися до іншої точки зору і ще безліч корисних умінь.

Проведення заходів для дітей та молоді

За рік волонтерської діяльності часто проводяться різнопланові заходи для дітей та молоді: міні-табори, курси, спортивні заняття, лекції для розвитку мислення. Все це спрямоване на всебічний розвиток особистості. Діти, як завжди, потребують уваги та піклування, і тут з’являються волонтери Goodnews corps. Вони організовують і проводять дитячі табори. Там влаштовують естафети, спортивні змагання, ігри, вікторини, руханки. Та й загалом, навчають дітлахів корисним речам, як-от: читати, писати, рахувати. Залежно від суспільних потреб організовуються заходи для молоді: мовні дні і табори, табори корейської культури, флеш-моби тощо.  

Інтеграція України у світі

Наша організація активно проводить Culture exhibition – Виставки культур світу, своєрідний калейдоскоп, у якому можна вгледіти культури найвіддаленіших куточків нашої планети. Для їх підготовки і проведення значну роль відіграють волонтери, оскільки представляють Україну та її культуру, ментальність, традиції в ряді інших країн. Вони готують стенди, викладають їх національними сувенірами, переодягаються у національні костюми, вчаться танцювати традиційні танці, презентують національні страви і багато іншого. Також для підготовки зустрічаються із послами, директорами культурних центрів, завдяки цьому отримують різноплановий досвід на майбутнє. Для декого це допомагає визначитися із професією. Представляючи Україну, волонтери самі починають по-новому її бачити і цінувати, заглиблюються в нашу історію і культурні надбання, самі освоюють певні галузі, збагачуються персонально; також викликають інтерес до нашої держави з боку іноземців.

Дипломатичні зустрічі

ГО «Всеукраїнське молодіжне спілкування» активно співпрацює з міжнародними організаціями. Свого роду волонтери Good News Corps виступають у ролі громадських дипломатів, що презентують Україну на карті світу. Організовуючи заходи, вони зустрічаються із людьми високого рангу: директорами фірм, ректорами університетів, міністрами та замміністрами, послами, бізнесменами, вчаться вести ділові переговори, освоюють діловий етикет тощо.

Долучення до культурної спадщини світу

В арсеналі волонтерів є чимало культурних програм, але жодна з них не обходиться без традиційних танців. Часто волонтери організовують аматорські танцювальні колективи, театральні гуртки, і передають на сцені колорит та автентичність країни перебування. Глядачі у захваті від іспанських сомбреро, японських кімоно, корейських пишнобарвних костюмів та кольорових віял, африканських списів, українських вишиванок, океанських вінків… Волонтери тут можуть станцювати свій улюблений танок та виступають із номерами після повернення в Україну. Таким чином ми вже виступаємо на різноманітних фестивалях, при посольствах, на заходах державного значення із танцями Індії, Африки, Америки, Пакистану, Кореї, Мексики тощо і знайомимо Український народ із культурами багатьох країн.

Соціальна робота

У багатьох країнах, що розвиваються, є соціально незахищені верстви населення. Також є люди, що потребують опіки: хворі, покинуті напризволяще. Завдяки різноманітним соціальним послугам ми прагнемо до практичних рішень та сприяння добробуту людей. Волонтери можуть відвідувати будинки-інтернати, сирітські притулки та будинки пристарілих. Приділяючи час людям, що фактично залишаються без належної уваги та піклування рідних, вони дарують радість і надію, дають мотивацію до життя і змін. Волонтери не роблять чогось особливого. Просто вони присвячують свій час, енергію людям, що потребують уваги та опіки.Також волонтери можуть брати участь у суботниках, на будівництві молодіжних центрів тощо.

Просвітницька діяльність

ГО «Всеукраїнське молодіжне спілкування» заснована на основних принципах християнської моралі, що часто стають рушійною силою для подолання труднощів і звільнення від безнадії. Волонтерам програми Good News Corps часто доводиться зустрічатися і спілкуватися із молоддю та дітьми з неблагополучних сімей, що зневірилися у житті і стоять на межі самогубства або вчинення злочинів; із людьми, замкненими у своїх тісних рамках, які не в змозі порвати. Вони насправді дуже потребують нових відкриттів, розширення світогляду та нового натхнення до життя. Наші волонтери, що живуть за принципом «Виклик. Зміни. Об’єднання», можуть ділитися своїм власним досвідом виходу із складних і конфліктних ситуацій і показати шлях до нового щасливого життя.  
31429872_1691748040862998_4966206934165225472_n

Міжнародний молодіжний табір у Таїланді

у Таїланді пройшов молодіжний табір на міжнародному рівні. Для студентів організували конкурс на кращий виступ із лекцією для розвитку особистості. Багато хто із них страждав депресіями і навіть хотів покінчити життя самогубством. Завдяки такому конкурсу вони, поки готувалися і слухали роздуми інших учасників і лекції публічних персон, запрошених поділитися своїм пережитим досвідом, змогли змінити і свої погляди на життя і тупікові життєві ситуації. Після закінчення табору пройшов воркшоп для волонтерів в університеті Бурапа. Тут волонтери goodnews corps діляться своїм досвідом, пропонують нові молодіжні проекти. Для волонтерів із України дуже цінний час і можливість побачити, як займаються молоддю в різних країнах світу, щоб використовувати цей досвід у нас.
FB_IMG_15228147497623913

“Ігікай” – шукати радість у дрібницях

У японців є таке поняття – ігікай. Це складно перекласти одним словом. Значення його зводиться до “віднайти смисл життя, радість того, заради чого варто просинатися зранку”. Ігікай – у дрібницях. Тобто японці – яким треба проснутися ні світ ні зоря, залізти у переповнену електричку і довго-довго їхати, щоб провести цілий день в офісному кріслі серед таких же трудоголіків – умудрилися мотивувати себе і знаходити ігікай в дрібницях: чашці кави чи ранковому сонячному промені… Проживши вже 4 місяці в Японії, багато чого в мені змінилося: я стала стриманішою (японці не випускають перші емоції, на відміну від мене, а обдумують їх спочатку стосовно подій чи людей), тут усі посміхаються, тому я стала схожою на них, мій звичний строгий вираз обличчя змінився. Неможливо розмовляти японською, не усміхнувшись хоча б трішки
FB_IMG_15228149624096459

Міфи про Японію

Українські волонтери розвіюють міфи про Японію. У кожного з нас виникає певне уявлення про життя в тій чи іншій країні. Багато хто з нас любить суші і думає: “От в Японії ними об’їстися можна”. Насправді, японці рідко їдять суші, приблизно як і ми. Вони дорого коштують. От найпопулярніше блюдо – удон. І це дуже смачно. (Недаремно на День японської культури в Києві ми готували удон для учасників). Це вулична їжа, що швидко готується і їсться кожного дня. Ще одним міфом про Японію є роботи. За інноваціями Японія лідирує у світі, але це не значить, що роботи там гуляють по вулицях. Так, робота можна побачити в банку чи у великих ТЦ. Варто поїхати до країни своєї мрії, щоб зрозуміти життя там, як це роблять наші волонтери.
FB_IMG_15228147188580446

У Японії цвітіння сакури

Тиждень цвітіння сакури – особливий період, який японці дуже цінують. Вони виходять сім’ями чи з колегами по роботі, щоб пообідати в парку. Цю традицію перейняли і наші волонтери. Чудовий час для знайомств і спілкування з місцевими мешканцями.