thailand5

Марія Чоповська. Про волонтерське життя у Таїланді.

Не так просто бути справжнім волонтером, одне точно – після волонтерства ми вже не ті, що були раніше. За один рік (осінь 2017- осінь 2018) дуже багато всього сталося. Ніколи раніше я не була в Таїланді, тому спочатку мені все здавалося дивним. До від’їзду ми пройшли тренування, з якого мені запам’ яталося: у будь-якій ситуації можемо навчитись чомусь новому, – тому ми і поїхали, щоб усьому навчитися і стати кращими волонтерами, готовими до будь-якої роботи. Але згодом виникло багато труднощів, з’явилася втома – і ми ви кинулися з голови те все тренування, яке проходили. Ми там безпомічні: мови не знаємо, культура вражає. Виявляється, я ще нічого не знаю ні про себе, ні про життя вцілому. Близько півроку я просто виконувала роботу: будь-яка реакція була написана на моєму обличчі. Тайці стриманіші від нас, але нас вчили відкрито спілкуватися, як у сім’ї. Це буддистська країна, тому нам, із християнським світоглядом і мораллю, складно було зжитися із місцевим населенням. Для мене волонтерство здавалося просто пригодою. Насправді, ми їдемо волонтерами, щоб навчитися новому і змінювати нашу країну. Наше життя було дуже активним: підготовка до молодіжного табору, Міжнародний табір, тренування волонтерів, відправлення їх за кордон – і так увесь рік. Нові волонтери з наснагою працювали. А я в Україні ніколи не хотіла займати активну позицію і брати на себе відповідальність. Але тільки так ми можемо щось змінювати. Розуміючи, що ми нічим не кращі від інших, ми не можемо загорится перед ними, навпаки, у комусь побачити своє відображення. Деякий час я все сприймала негативно. Коли мій погляд змінився, я полюбила все: надзвичайно гостру їжу, людей, з якими раніше сварилася, складну для вивчення мову…
40033230_2121152901293396_689505013088649216_o

Андрій Непийвода, волонтер у Таїланді 2017-2018 рр.

Стисло і лаконічно про найважливіше із волонтерства. За час перебування у Таїланді я став дуже популярним. Ми приїхали якраз у час будівництва молодіжного центру. Це було дуже складно. Коли вам щось важко, треба про це говорити, але я ніколи не вмів показувати того, що є глибоко всередині. Виникало багато ситуацій, які підштовхували спілкуватися у нашому колективі. Люди збоку дивилися на мене, як на божевільного, тільки мені самому здавалося, що я нормальний. У Таїланді я багато в чому себе побачив. Помимо волонтерської роботи це також стало цінним досвідом для життя. Ніколи ми не можемо чомусь навчитися від інших, якщо вважаємо себе кращими. У нас, волонтерів, там був чудовий керівник, який проводив з нами багато часу і передавав нам мудрість.
1528083571971

Марія із країни “сходу сонця”. Свіжі враження

Марія Кіяєва. Волонтерка в Японії 2017-2018, нещодавно повернулася в Україну і ділиться ще свіжими враженнями від перебування у “країні сходу сонця”.
Я була волонтером в Японії, на найтеплішому острові, на якому взимку +4° та влітку +43°. Наша команда дуже багато подорожувала, тому я відвідала більш ніж 16 міст. В Японії керівники організації стали моїми другими батьками. Я для них також стала ніби донькою, адже вони давали мені все найкраще, піклувалися про те, щоб моє життя в Японії було цікавим і корисним. Під час своєї волонтерської діяльності ми знайомилися з різними людьми і запрошували відвідати різні заходи від нашої організації. У свій вільний час я навіть навчилася грати на піаніно. Ми багато подорожували з волонтерами. Відвідали такі міста як Осака, Нара, Кіото. Нара – це єдине місто в Японії, де можна погладити оленів, і я так про це мріяла. Під час подорожей на моєму шляху виникали різні труднощі, але завдяки їм ми могли більше спілкуватися з командою. Ми навіть подорожували автостопом. Хоча було дуже спекотно, але весело. У місті, де я жила, в нашій організації ми були одними з небагатьох молодих, тому на різних заходах мені довелося танцювати, хоча я взагалі не вмію це робити. Але так сталося, що серед волонтерів не виявилося танцюристів, тому мені було не так прикро. Через танці я зрозуміла одну важливу річ – не можна покладатися тільки на власні сили. Я думала, що досягла успіху у танці завдяки тому, що багато працювала над цим. Але сталося так, що я пошкодила коліно під час репетиції. У таких ситуаціях розумієш, що власні сили не спрацьовують а успіх не залежить виключно від тебе. Кожного року в Південній Кореї проходить World Camp, на який мені пощастило поїхати. Але це сталося не відразу і не так просто, як хотілося мені. Через свою європейську зовнішність я не могла потрапити до складу японської танцювальної команди для виступу на фестивалі. Я дуже сильно виділялася. Це стало приводом для моїх переживань, адже я мріяла потрапити на World Camp. Але я вдячна моїм керівникам. Так я вже казала, вони дбали про мене, як про рідну, і цього разу вони підтримали мене і подарували поїздку в Корею. Під час мого волонтерства було багато різних моментів: і сумних і щасливих. Але я зрозуміла одне, що не варто бути самовпевненою людиною, а також необхідно дякувати за все тим, хто подбав про тебе, радіти тому, що маєш і насолоджуватися життям саме там і в той час, де ти знаходишся.