_MG_3944

Остапенко Таня, Індія, 2016-2017

Моя сім`я була звичайною. Я б навіть сказала, бідною. Через це в школі у мене почалися проблеми з однокласниками. Вони насміхалися наді мною, тому що я не мала брендового одягу, а подорожі з класом мої батьки просто не могли собі дозволити. Кожного разу після знущань і побиття в класі, я скаржилася вчителям та батькам, але ніхто на це особливо не реагував..Ці події зробили мене закритою людиною, яка ненавидить усіх, навіть близьких. Свої проблеми та переживання я не могла більше ні з ким розділити. Тому декілька разів я навіть намагалася накласти на себе руки. Дякувати, з цього нічого не вийшло. Будучи студентом університету, я побачила рекламу організації і вирішила, що мені варто поїхати волонтером. На фото я бачила дуже радісних студентів, хоча вони знаходились далеко від своєї домівки, в далеких країнах, а інколи, на інших континентах. Я також хотіла спробувати жити як вони. Я зрозуміла, що без змін у своєму житті я не зможу далі щасливо жити. Адже, девіз організації – “Виклик, зміна, об`єднання”. Так я поїхала в Індію. Хоча я знаходилась у країні, де спочатку не мала сім`ї, друзів, але за рік бачила піклування з боку оточуючих людей. Хоча у них майже нічого не було, але вони давали мені більше, ніж я очікувала. Я думала, що їду волонтером, щоб допомогти їм, але насправді я отримала набагато більше – їх любов. Вони стали для мене справжньою сім`єю. А Індія – другою домівкою. Проживши там рік, я могла навчитися жити і працювати з людьми, які цілковито відрізняються від мене. Спочатку це було дуже важко, адже у нас різний колір шкіри, мова, різна національність та менталітет, спосіб мислення, характер, виховання. Вже в дитинстві я любила робити щось сама. Це дуже зручно, адже я сама вирішую, що добре, а що погано, це правильно, чи ні. Але, коли я працювала з іншими, я могла бачити, що мій погляд не завжди вірний, а так само і я роблю достатньо помилок. Це допомагало мені розвиватися, а також, я зрозуміла, що навчитися можливо від будь-якої іншої людини. Але це було неможливо, поки я вважала, що я краща за інших. Одного разу, коли ми готувалися до мюзиклу, я була відповідальна за частину декорацій. Це було важке завдання для мене, тому що я не могла знайти необхідних матеріалів. А, коли мені підказували, як можливо це зробити, я не могла слухати. Це зовсім не підлаштовувалось під мій стандарт. Я думала, що ця людина ненавидить мене, тому завжди говорить те, що мені не подобається. Але, коли я залишила свою амбіцію і прийшла за допомогою, я здивувалася, що та сама волонтерка з радістю допомогла мені. Я ніколи не можу зробити щось добре, якщо роблю сама. Часто мені доводилося робити те, чого не робила раніше. В таких випадках я повинна показати свої недоліки. Це було для мене справжнім викликом, тому що я завжди хочу приховати, що чогось не знаю або не вмію. Я думала, що це справжня ганьба. Особливо яскраво це побачила, коли ми готувалися до кемпу в одному з ВУЗів. Я навіть не могла уявити, що буду виступати на сцені, адже до цього я ніколи не танцювала. Хоча спочатку у мене нічого не виходило, але одна студентка постійно вчила мене та пояснювала. Знову й знову ми робили те саме, поки я не вивчила. І коли ми виступали, вона завжди мене підтримувала. А через деякий час я вільно виходила на сцену і навіть була ведучою. Долаючи маленькі труднощі, я можу зростати і досягати великих цілей. Коли я повернулася додому, то була вдячна за любов і піклування моїх батьків, а також за можливість поїхати в іншу країну волонтером. Адже вони насправді переживають за мене, чого раніше я не розуміла. Після відновлення у ВНЗ я з радістю розповідаю іншим студентам, як провела незабутній рік у своєму житті. Я можу передавати їм те, як змінилося моє мислення за рік. А також, я щаслива кинути виклик і отримати зміни.
Tags: No tags

Leave a Comment