1528083571971

Марія Кіяєва. Приємні і складні моменти волонтерського життя.

Доброго дня. Мене звати Маша. Цього року я була волонтеркою в Японії. Хочу вам розповісти, які зміни відбулися у мені через волонтерську програму Good News Corps. Коли мені було 15 років, я пішла від сім’ї і почала жити окремо. У мене була хороша робота, я була моделлю і вчителем мистецтв. У грошах я знала недостатку. Спочатку було важко, але з 16 років я непогано заробляла і мала визнання від інших людей. Але, як виявилося, я була досить дивною людиною: я настільки не хотіла витрачати час на прибирання що одягала пакетики на тарілки, щоб їх не мити потім, а прибирати квартиру і готувати їсти приїжджала раз в тиждень моя бабуся. Я думала, в принципі, у мене було успішне життя з багатьма впливовими знайомими. Але всередині я була самотньою. Була якась порожнеча і мені не хотілося прокидатися вранці, тому що я не розуміла заради чого це все. Пора було щось змінити в моєму житті. У той час на роботі я познайомилася з дівчиною, яка їздила волонтером в Африку. Вона розповіла про те, що повернулася з Африки іншою людиною. Тоді я подумала: може це саме те, що мені потрібно? Через деякий час я поїхала волонтером в Японію. Не знаю як так вийшло, але ми з Японією дуже схожі. Хоча це дуже розвинена країна і багато хто мріє жити в Японії, але люди там мало спілкуються один з одним і вважають за краще жити на самоті. Зовсім як я. В Японії не дуже люблять гостей, а якщо вони все ж приходять, то не прийнято залишатися в гостях більше двох годин. Так і я весь вільний час проводила, наприклад, читаючи книгу наодинці. Я думала, що мені не складно буде жити в іншій країні волонтером, оскільки до цього вже жила самостійним життям і нафантазувала, що все буде легко і просто. Перший тиждень в Японії я намагалася показати себе з кращого боку, тому робила все, що мені доручали і старанно вчила мову. Через півтора тижні зрозуміла, що більше не можу так. Мої сили, на які я покладалася, закінчилися. Було видно, що люди навколо мене зближувалися, а я залишалася самотньою, як і в Україні. Ніхто зі мною не сварився, але також ніхто і не подружився. Мене почало дратувати все навколо: як вони спілкуються до півночі, як розмовляють, дратувало навіть їхнє дихання, коли вони були поруч. Я просто чекала, поки закінчиться день. Так минуло 2 місяці. Одного разу, на черговому спілкуванні волонтерів я висловила всі свої невдоволення і скарги відповідальній за нашу українську групу. У відповідь я почула: «Ти – егоїстка! Поки ти будеш жити тільки для себе, то ніколи нічого не зміниться». Хоча я старанно намагалася робити все як волонтерка, але це не приносило щастя ні мені, ні іншим. Люди навколо відчували мою зверхність над ними. Її слова мене глибоко зворушили, бо до сих пір мені ніколи не говорили подібного, поскільки я жила одна. Слова відповідальної звучали в моїй голові. Уперше я замислилася і отетеріла від того, що я справжня егоїстка, я – егоїстка». Але чому? Не могла сама цього розуміти. Тому підійшла до неї ще раз поговорити. Вона розповіла мені свою історію і сказала, що добре розуміє мене, бо раніше була такою ж закритою до людей. Але волонтером бути, залишаючись егоїстом – неможливо, адже жити волонтером – це жити для інших. Слухаючи її, я почала розуміти, що ніколи не цікавилася життям інших, що досі жила тільки своїм настроєм і хотіла, щоб усе було по-моєму. Після цього випадку я думала, що мене будуть засуджувати і більше ніхто не захоче зі мною дружити. Але побачила зворотнє: ніхто не засуджує, навпаки, всі один одного підтримують і ставляться з розумінням, тому що кожен бачив в іншому себе. Я зрозуміла, що почути критику у свою адресу – це зовсім не погано. Після такого відвертого спілкування ми стали дуже близькими. Життя в колективі волонтерів викрило в мені багато недоліків, про які я раніше не підозрювала, тому що не стикалася з людьми і не могла знати, що в мені не так. Поступово я навчилася відвертому спілкуванню, дякувати людям за те, що вони мені кажуть правду. Ще навчилася не засуджувати людей за їх недоліки. Коли я побачила себе справжню, то що можу говорити про інших? Ви знаєте, після цього моє життя стало іншим, цікавим. Я зовсім по-новому почала займатися волонтерською діяльністю. Побачила, що мені дуже подобається працювати з дітьми, і могла знайти до них підхід. У той час із задоволенням вчила їх українській та англійській мовам. Проводячи виставки культур та фестивалі по університетах, я була щасливою представляти культуру нашої країни. А тепер, після повернення, у мене з’явилася мрія – працювати надалі з дітьми в Україні і навчати їх японській мові. І найважливіше, я зрозуміла через цю поїздку волонтером, що людині необхідний соціум і потрібен друг, який завжди скаже правду.
Tags: No tags

Leave a Comment