IMG_2452

Вікторія Ліченко, Індія, 2017

Раніше моє життя не виходило за рамки моєї квартири,  але навіть тоді я мала впевненість, що я знаю все, а решта помиляються. На основі цього я не могла нормально спілкуватися зі своєю сім`єю,  я дуже легко втрачала друзів. Але після завершення мого волонтерського терміну на багато речей я стала дивитися інакше. З`явилося життя в моєму серці не від  добрих вчинків, а від того, що люди, яких я зустріла в Індії, не зважаючи на обставини, давали мені багато любові. І я помічала цю любов, тому що навколо мене не було звичних зручностей. Мені не було куди бігти і ховатися, коли було важко. Це спонукало мене дивитися в очі труднощам, які я вдома вдало минала. Наприклад, мені дуже важко знаходити спільну мову з іншими людьми. Для мене це було пекло спочатку, і я хотіла втекти, адже в моїй голові була купа безглуздих думок (вони на мене дивно дивляться, можливо я їм не подобаюсь, чи вони про мене поганої думки). Через це я ходила, немов залякане кошеня. Але, як у випадку з кошеням, якщо його любити і піклуватися про нього, воно швидко відкриється для інших – так само відбулося і зі мною. Я захотіла взяти участь у волонтерській програмі, тому що, дивлячись на своє життя, не знаходила надії на майбутнє і все частіше  думала, що піти з життя було б дуже добре не тільки для мене. Тому ця волонтерська програма була для мене останньою надією. Але, коли я опинилася в Індії, мені стало страшно. В той час я не могла спілкуватися англійською і з України я була одна. В той час мені було дуже самотньо. Але я вдячна організаторам і волонтерам з інших країн, що ніколи не залишали спроби зламати мій захисний бар`єр, і зрештою, вони розбили стіни, які я збудувала навколо себе. Тільки завдяки цьому я могла насправді відкритися перед ними і радісно проводити час. Мені було важко дотримуватися правил, здавалося, що пригнічують мою свободу. Але на практиці я побачила, що часто слідкуючи за своїми бажаннями, я опиняюся ще у більшому відчаї. Коли я це зрозуміла, то дотримуватися правил стало навіть цікаво. Мій девіз був “Виклик і згуртованість”. По натурі я людина, яка хоче обійти всі труднощі, і я не хочу контактувати з іншими людьми. Але упродовжі свого волонтерства я насправді побачила, наскільки важливо кидати виклик своїм страхам і помічати той самий дивовижний результат.  Також завдяки виклику я зрозуміла, наскільки прекрасно бути в одній команді і ділитися в буквальному сенсі.
Tags: No tags

Leave a Comment